Історія


ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДОЧИНСТВА

В МІСТІ КИЄВІ

Апеляційне судочинство на початку XX століття

krin

Як відомо з історії України, 1917 рік започаткував новий етап у процесі державотворення. Після падіння царизму перед суспільством постали невідкладні завдання та з’явилися нові проблеми. Безпосередніми наслідками Лютневої революції для України були посилення політичної боротьби, вихід на політичну арену широких народних мас, перетворення армії на впливовий фактор внутрішнього життя, зростання ролі різних політичних партій, між якими виникали численні суперечності та протиріччя, паралельна поява конкуруючих структур Тимчасового уряду і Рад, у діяльності яких домінував соціальний акцент, та виникнення Центральної Ради, у роботі якої надавалася перевага вирішенню питань національного розвитку.

Всі ці тенденції та процеси позначились і на українській судовій системі, яка в період 1917-1922 р-р. була нестабільною, змінювалась залежно від домінування на території України тих чи інших владних органів. Характерними для цього періоду були численні судові реформи.

Відповідно до закону «Про створення апеляційних судів» на зміну Судовим палатам утворювались апеляційні суди. При цьому щодо організації й діяльності апеляційного суду залишались чинними правила Устрою Судових Установлень 1864 року, що стосувались судових палат, крім окремих винятків. Зокрема, не були передбачені посади голови департаменту і старшого голови. Усі розпорядження, що в Судових палатах здійснювались головою, виконувались «порядкуючим» департаменту, який обирався загальними зборами суддів апеляційного суду простою більшістю голосів терміном на три роки.

23 грудня 1917 року Центральна Рада прийняла закон «Про умови забезпечення і порядок обрання суддів Генерального і апеляційних Судів». Відповідно до цього закону посади судді і прокуратора Генерального і апеляційного судів могли займати особи з вищою освітою. Проте суддями могли бути й особи без вищої освіти за умови обрання їх 3/5 голосів присутніх членів Центральної Ради. Особи, які відповідали зазначеним умовам і бажали бути обраними на посаду судді Генерального та апеляційних судів, подавали про це заяви в Центральну Раду через Генерального секретаря судових справ. Крім того, закон передбачав, що Генеральний та Апеляційні суди мали право пропонувати Центральній Раді через Генерального секретаря судових справ затвердження загальними зборами суду кандидатів на вакантні посади. Генеральний секретар судових справ подавав у Центральну Раду список усіх кандидатів, з числа яких Центральна Рада таємним голосуванням простою більшістю голосів обирала необхідну кількість суддів.

Наказом № 11 Народного Міністра судових справ від 18 березня 1918 року «порядкуючим» Київського апеляційного суду було призначено суддю Т. Гричука, а «порядкуючим» департаменту Київського апеляційного суду – суддю Р. Лащенка. Проте, наказом № 28 від 02 квітня 1918 року «порядкуючим» департаменту з 01 квітня 1918 року було призначено суддю К. Ященка.bogdan_xmelnickiy

08 липня 1918 року було прийнято закон «Про Судові Палати та Апеляційні Суди», згідно з яким скасуванню підлягав закон «Про Апеляційний Суд» від 17 грудня 1917 року. Зокрема, стаття 2 закону передбачала скасування утвореного законом від 24 березня 1918 року Київського апеляційного суду, а особи, які займали посади в цьому суді, залишались поза штатом у випадку, якщо вони не одержать нових призначень або буде неможливим повернення їх до попередніх посад.

Таким чином, відповідно до вищезазначеного закону апеляційні суди у Києві, Харкові та Одесі скасовувались, натомість відновлювалися колишні судові палати, щоправда, з деякими змінами, що переважно стосувалися їхніх штатів та вимог до кандидатів на відповідні посади.

Проте Київська Судова палата виконувала свої обов’язки недовго, оскільки вже 14 грудня 1918 року війська Директорії зайшли до Києва, а П. Скоропадський був змушений зректися влади і незабаром виїхав за кордон. Для України розпочався новий етап державного будівництва.